Колись 
Через років десять 
Чи, може, п*ятнадцять 
Ми зустрінемось 
На одній із авто/радіо/атомних станцій. 
Ти скажеш: "Як справи?" 
Не в праві додати "кохана", 
Не в праві зробити щось більше - 
Взяти за руку, підІйти ближче, 
Вкотре стати причиною вІршів... 
Банальне "як справи?" - 
Здавалося б, мало. 
Та вміщено в них більше в стократ, 
Ніж в всіляких ( Read more... )

коли під час сесії ( Read more... )

Руйнуєш мій світ, як приплив пісочні замки ( Read more... )

Сльози течуть вверх
Серце прилипло до грудної клітки та відмовляється битися
А мозок втік кудись в район шлунку
Скоро перетравиться й вийде назовні
Нервові клітини вирішили скористатися відсутністю начальства
Та пішли на екскурсію найзабороненішими частинами тіла
Язик прилип до піднебіння
Ліг спати
Не може виконувати функції Гермеса
Йому ліньки попросити ( Read more... )

Свідомість грає в ігри,
Дістане біль й сховає.
А потім пустить титри:
"Кохання тут немає".

Звільняються місця
В кінотеатрі душ.
Ця істина сумна,
Та ти її поруш...

Залишся хоч один
У темнім місці тім -
Думкам усім дурним
Ми вдвох дамо відбій.

Спростуєм аксіоми, теорії, закони
Напишемо своє,
Йдучи крізь заборони:
"Кохання-крапка-є".

( Read more... )

Хочу, щоб через тиждень настав кінець світу
Але так, щоб про це ніхто не знав
Окрім нас
Тоді все-все життя вмістилося б у сім днів та шість ночей
На сьому нас не стане
Спочатку ми б сиділи на даху з філіжанками міцної кави та цигарками
Моїми пахучо-яблучними, та твоїми - з доволі неприємним, але так звичним запахом
Зустрічаючи світанок та роздивлюючися ( Read more... )

У в*язниці  думок та сподівань
Шукаю шляхи до втечі
Вікно загратоване, а стіни - без жодних вад
Простору все менше й менше
Клаустрофобія
Або просто лякаюча кількість меблів
Яка заважає дихати
У занадто маленькій кімнатці
Найгірше ж те, що будувала приміщення сама
Тільки не знаючи, хто сюди потрапить
І тільки тепер розумію
Як некомфортно та душно ( Read more... )

І ось я знову пишу тобі, що кохаю
Пожовуючи м*ясистий гамбургер
Та запиваючи кольоровою кислотою
(О, кляті фаст-фуди! )
А ти віриш пустій електроніці
І думаєш, що робиш мені боляче
Відправляючи банальне «Я тебе теж»
Після пляшки коньяку наодинці
Боляче тому, що зранку про це жалкуватимеш
І зрештою забудеш
Думаєш, впорався?
Думаєш, ранив?
Та мені не важко ( Read more... )

Місто продовжує дихати
Так само ритмічно
Потрапляючи в кожну ноту
Нікому не відомої пісні
І тільки наші душі
Втратили це вміння
Назавжди?
Ні
Це, як показовий виступ
Шлях до пізнання сутності
Зайдемо в книжковий магазин за мапою?
Я, як завжди, на своїх двух
З думками у голові та порожнечею у грудній клітці
А ти - особистим літаком
Щоб швидше
Так, швидше, а не ( Read more... )

Майдан потроху опустошувався, місто знову починало грати в мовчанку. Свято(душі чи тіла?) закінчилося. Діти підземелля поверталися до власної сутності, прямували у свої нірки. Сліпо, як кроти. Скупчуються біля вагонів, зайняті мізерністю власних думок. При всьому бажанні виділитися, перетворилися у клонів. Сіра одноманітна маса, згвалтована ( Read more... )